There's no room for you in my boat

В моєму човні немає місця для тебе.

Я прокинувся у човні, без весел, без сенсу, без пристрасті. У руках тримаю емальований кухоль з надщербленим краєм, всередені дзвенить декілька монет. Де я? Коли я? Бачу горизонт: сіре та чорне, що з цього небо, що вода? З неба сипле попіл, падає на водяну гладь, розпадається на мільйони попілинок та тоне. Це чекає і на мене.

В моєму човні не має місця для тебе.

Я мав наміри? Думки? Як я опинився тут? Єдине, що пам'ятаю: не брати у човен попутників.

В моєму човні немає місця для тебе.

Хочу пити, зсипаю монети в долоню, черпаю кухлем за бортом. Складно пити смолу. Вона стікає по горлу до шлунку та тягарем тягне мене з човном до дна. Вона замінює собою кров, тече з очей. Я ридаю смолою. Я блюю смолою. Лягаю на дно човна, дивлюсь у сіре небо та ловлю язиком попілинки.
Крізь попелясті хмари проривається світло мертвого сонця, це заважає вмирати. Я кладу у свої очниці монети. У човні немає місця для мене.

В моєму човні немає місця для тебе.

Через деякий час у повній тиші я відчув, як човен хитнувся. Від різкого руху монети випали з моїх очниць і я побачив руку, що міцно трималась за борт. Перемазана в смолі, на деяких пальцях немає нігтів, вказівний палець відкушен.

В моєму човні немає місця для тебе.

За рукою на борті з'явилась і друга рука, потім твоє лице. Колись тобі відрізали язик. Я питаю у тебе напрям, як ти покажеш мені шлях? Черпаю кухлем смолу, напуваю тебе. Мені боляче дивитись на твої покусані вуста. За що ти так з собою вчинив? Я міг би тобі допомогти, але пробач...

В моєму човні немає місця для тебе.

Як вважаєш? Круки б носили тобі їжу? Ти б зміг заключити небо, щоб попіл більше не падав на нас? Ти б дав мені друге життя? Ти не Іллія, я не Харон.

В моєму човні немає місця для тебе.

Я втомився бути десь посередині. Я втомився не відчувати нічого та відчувати хіть біль. Я втомився виміряти життя величиною гріха. Я не беру пасажирів у човен. Бо в моєму човні немає місця навіть для мене.

В моєму човні немає місця для мене.

Тому я перевертаю човен, я занурююсь у смолу. А з глибини до мене тягнуться тисячі рук. Здається, що ще мить і вони потягнуть мене глибше, але ні, вони лізуть у човен, вони вбивають один одного за можливість залізти на борт. Та з кожною сутечкою від човна відламують деталі і за мить мій човен скривається під смолистою гладдю. Я вже не бачу цього, в моїх очницях монети, я повільно спускаюся вниз.
Цей океан мертвий, він не має течії, тому я вирішив не боротися за життя там, де все мертве.

З часом мої руки теж потяглися до човна якогось невдахи, я відламав від борту великий шматок та не виплив на поверхню. Я залишусь на дні, бо в моєму човні немає місця для мене.